«Золоті правила виховання дитини в сім’ї»

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;
2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;
3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;
4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:
1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.
2. Під час їжі.
3.Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар¬шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще про¬бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди-відуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе¬ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть¬ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан¬тажувати батьків.
Яка провідна рука — права чи ліва?
У випадку явної ліворукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи; і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав’язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми — дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість розв’язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина більше користується «послугами» лівої півкулі, а друга — правої. Майже кожний малюк має провідні руку, око, вухо. Якщо провідним є правий парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов’язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчити лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі — дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку — майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мис¬лення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навко¬лишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід ураховувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнту¬ються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія — індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуваною, невротич¬ною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточу¬ючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам’ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!